Кому з тих, хто народився вир с в сел не знана ця пох дна надм ру простенька колядка, з якою ми обб гали сус д в та хрещених, щоб опов стити про Р здво Христове й отримати за це щедр подарунки:

Нашим далеким пращурам цей обряд в домий ще з IX стор ччя. сну припущення, що прийшов в н од римлян. Тамтешн хл бороби протягом тижня з 17 по 23 грудня (за старим календарем) гучно в дзначали зимов свята, так зван Сатурнал . До них готувалися заздалег дь: в дгодовували жертовне порося, готували обрядов страви, обсилали один одного дарунками, орган зовували р зноман тн забави та гри. Ця обрядод я безпосередньо пов'язана з покровителями врожаю, а в дтак багатства богом Сатурном та його дружиною Опс.

Сатурнал ям передувало свято Брунал , яке в дзначали двадцять чотири дн (з 24 листопада по 17 грудня за к льк стю л тер греко-латинського алфав ту). Воно символ зувало настання зими та завершення хл боробського року.

Ця традиц я, що прийшла до нас через Балкани, на думку визначного досл дника дохристиянських в рувань вана Ог нка, зробила певний вплив на обрядов сть наших пращур в, зокрема на святковий календар. Як на мене, з цим можна погодитися лише частково, оск льки з давн х-давен напередодн Коляди, починаючи од Введення, наш далек попередники урочисто святкували м сцев празники, як традиц йно оформилися лише за християнськими назвами: до таких зокрема належать Катерини, Андр я, Варвари, Миколая та н.

Свято укра нсько Коляди в дзнача ться протягом двох тижн в з 7 по 19 с чня. Це пер од так званого зимового повороту сонця. У народ казали: "Сонце на л то, а зима на мороз". За дайбозькими уявленнями це зустр ч нового сонячного року, а зв дси свято народження Сонця найзнаменн ший зимовий празник, що об' днувався ц лим каскадом обрядових д й. Ус вони так чи накше стосувалися завершення хл боробського циклу, що п дтверджують численн ритуал зован д йства (кутя, пос вання зерном, виготовлення Д духа тощо).

З прийняттям християнства розпочався нтенсивний наступ на утрадиц йнений святковий календар дайбожич в. Особливу боротьбу церква повела з святом народження Сонця, в тому числ з Колядою, зам нивши народженням Христа. Ще у V стол тт (440 461 рр.) папа Лев Великий скаржився, що римляни святкують не Р здво Христове, а Сатурнал , тобто сх д (народження) сонця. Под бне зустр ча мо в нас. В одн й з зб рок закон в, виданих у рос йськ й мпер , чита мо: "Вечором напередодн Р здва Христового та протягом свят орган зовувати, за стародавн ми долопоклонними звичаями, гриська, , наряджаючись у кумирську ( дольську) од ж, танцювати вулицями сп вати сором цьк п сн , забороня ться".

Про це йдеться в "Синопсису" (огляд ), виданому 1674 року Ки во-Печерським арх мандритом: "Н ц пам яти того б са Коляди й досел не перестають обновляти, наченше од самого Рождества Христова, по вся Святия дн собирающеся на богомерзк я гралища, п сн поють в них аще о Рождеств Христовом поминають, но зде же беззаконно Коляду, ветхую прелесть д аволскую, много повторающе, присовокупляють".

Усе це красномовно св дчить, що народ не бажав одр катись в д сво х давн х традиц йних обряд в. Християнськ й церкв довелося п ти на певн поступки. Таким чином свято народження Сонця було пов'язано з народженням суса Христа, а в святков й обрядовост залишено чимало давн х структур, зокрема колядки та щедр вки. Щоправда, спочатку було намагання вилучити цей високопоетичний жанр, в якому осп ву ться щедр сть ниви, врожаю, величаються господар дому та хн д ти, звучать побажання щастя здоров'я у новому роц , тобто вшанову ться природа й людина.

За дуал зму, тобто дво в р я, колядки щедр вки або доповнювалися християнськими символами, або ж створювалися нов , де осп вувались Христос, Мати Божа. Особливо чимало таких текст в створили вихованц Ки во-Могилянсько академ (XVII XVIII ст.), а на зах дноукра нських землях ченц Поча всько лаври (XVIII ст). Саме з цього пер оду в обрядовому мелос починав переважати християнський елемент, а терм нолог чне поняття-Коляди втрачатись. Нин вона зустр ча ться лише у п снях та сцен чних д йствах (колядницьк ватаги та щедрувальницьке пос вання).

Деяк вчен вважають, що перв сне значення Коляди ще залишилося в деяких рел ктових обрядах. Одне з них свято Корочуна. Про те, що це давня назва Коляди св дчать записи у пат вському та Новгородському л тописах. П зн ше ця назва заф ксувалася в побут д йов й особ колядницько ватаги, обрядов й назв р здвяно паляниц на Закарпатт тощо. Дехто поясню походження в д слова "корочун" один з найкоротших дн в на Спиридона, тобто 25 грудня, або ж в д "покрочував" почав видовжуватися (з цього числа день почина прибувати).

З Колядою т сно ув язу ться свято Туриц (на честь бога Тура), яке святкувалося в Галичин та Подн стров . У цей час господар водили селом бичк в присп вували:

Як уже мовилося, свято Сонця Коляда в дзначалося протягом двох тижн в с чня. Це ц л сний комплекс новор чних обрядод й, куди входять Р здво, Васил та Водохреща. День, що передував Р дзвов , називався Святвеч р, Багатвеч р, Багата кутя, В л я. До нього сл д було впоратися з ус ма господарськими справами, натовкти ячменю чи пшениц для кут та зготувати дванадцять (де нде дев ять) п сних страв, серед яких обов язково мали бути борщ, риба, гриби, пироги з квасолею чи капустою, тушкована картопля, узвар кутя. Вс ц страви годилося готувати на вогнищ з дванадцяти пол нець. Вогонь добували за допомогою кресала.

На Святвеч р, за традиц ю, вс члени родини мали бути вдома: хто ж сп зниться, той "ц лий р к блукатиме поза хатою". Натом сть. якщо м ж членами с м або сус дами були сварки, то х годилося залагодити в цей день, "щоб на Р здво був спок й мир". Найповажн шою особою на Багату кутю вважався господар котрий виконував роль давнього жерця його слово, порада чи наказ вважалися незаперечними, йому належало внести с на для кубельця на покут , встановити Д духа та нше. Допомагали у цьому молодш сини.

Як уже мовилося, серед р зноман тних страв на Святвеч р обов'язково мала бути кутя. готували з пшеничних або ячм нних зерен (на п вдн Укра ни з рису). Перед тим х вимочували у вод , товкли в ступ , сушили знову товкли, щоб зв льнити в д луски.

Кутя з давн х-давен вважалася основною обрядовою стравою. З цього приводу Ф. Вовк писав, що одварен у вод зерна пшениц або ячменю, приправлен медом, та зварен у вод сушен овоч "нагадують ще неол тичну добу". З кутею пов'язано чимало обрядод й. Наприклад, п сля приготування господин обов'язково дивилися: якщо зерна п днялися через в нчик горщика це в щу добробут, а запали лихе передв стя. До звареного зб жжя додавали у певних пропорц ях солод: зв дси, мабуть, п шла в дома приказка "Передати кут меду". В деяких рег онах кутю заправляли товченим маком, волоськими гор хами або родзинками, пот м усе це розм шували з узваром.

На особливу увагу заслугову обряд "нести кутю на покутю". Вона мала стояти на стол в новому горщику протягом ус х празник в (щоправда, до кожного свята варили окремо). В одних районах Укра ни вносив найменший син у родин . Напередодн батько випл тав йому нов вовнян рукавички, зодягши як , хлопчик брав горщика промовляв:

Несу кутю на покутю, на зелене с но, щоб бджоли (чи курчата) с ли!

На п вдн Укра ни, як правило, кутю несла до столу господиня, тимчасом ус присутн сидячи супроводжували цю д ю квоктанням ("кво-кво"). Коли ж господиня ставила на ст л узвар, ус вставали кудкудакали ("кудкудах-кудкудах"). Все це робилося для того, щоб гарно неслися кури й виводили курчат. Подекуди цей обряд покладали на д тей, подекуди, наприклад на Черн г вщин , господиня сама м тувала пташин голоси. На Черкащин , несучи горщик, господиня приказувала:

Кутю на покутю, узвар на базар, а пироги на торги. Кво-кво-кво...

А д ти й в дпов дали:

Цяп-цяп-цяп...

Прилаштувавши горщик, вона п дходила до малят , поскубуючи х за чубчики, примовляла:

Чуб-чуб... (щоб курчата були чубатими).

Горщик з кутею обов'язково ставили на покут в кубельце, яке робили а найзапашн ших сорт в с на. Таке м сце ще називали яслами, оск льки за християнським вченням Мати Божа народила малого Христа в яслах. Горщик покривали хл бом з др бком сол . По зак нченню свят частину с на в ддавали худоб , а частину тримали для кубел, де мали нестися кури висиджуватись курчата. На Слобожанщин цю траву клали у купелю для немовлят.

Волиняни напередодн Святвечора мастили дол вку у хат , вносили оберемок с на стелили його п д столом. Там воно мало пролежати до Водохрещ. Гарною ознакою для родини було якщо у ньому вкладався спати пес або к т. У зах дних областях Укра ни до хати вносили плуга або ярмо, столярськ причандалля, а в нших вип кали т стечка у форм господарського реманенту чи збру , обрядовий хл б "Васил ", який також ставили на покуть.

Як т льки на небосхил з'являлася п двеч рня р здвяна з рка (вважалось: хто найпершим побачить , той буде найщаслив шим у наступному роц ), ус ю родиною с дали за ст л, на якому мало бути дванадцять р зноман тних п сних страв. Зв дси й назва Багата кутя чи Багатвеч р.

Першим, як годилося, займав м сце господар, а за ним нш члени родини. П д час святково вечер намагалися не виходити з-за столу, розмовляти тихцем не пити води, "щоб у жнива не мучила спрага". Вставши, глава с мейства поминав пок йник в запрошував х до Багато кут . Вважалося, що саме у цей час ус близьк й далек члени родини мають прийти до осел , а в дтак зв льняли для них м сця на лавах, л жках, ст льчиках, ставили страви поруч клали ложки. Сл дом за господарем вс присутн виголошували молитву, в як й поетично-схвильован слова були звернен до тих, хто "заблукав у л с , втопився у мор чи не повернувся з далеко дороги".

Обряд поминання померлих присутн й у вс х рег онах. В одних випадках цим д йством започатковували вечерю, в нших робили це наприк нц . Господар по менно називав мена неб жчик в, приказуючи:

Хто живий, той з нами. Хто вмер, той у ям . Царство м небесне, хай легко лежиться, а нам легко живеться!

Натом сь, залишивши трохи кут в мисц , клали в не чи поряд ложки, а вдосв та на Р здво дивилися, чи не перевернулася чиясь: це означало, що власник ложки "скоро п де з цього св ту".

Наступну молитву виголошували "нин сущим" ус м членам родини. м зичили здоров я щастя бажали, щоб гуртом в злагод дочекалися наступного Р здва.

У деяких рег онах, перед тим як почати сти, стар йшини, зачерпнувши ложкою кут , п дкидав вгору "на припл д". Ус уважно стежили: ск льки прилипне зернин до стел , ст льки з явиться в новому роц ягняток та ншо живност . Друга порц я призначалась врожа в зернових, а третя завбачувала к льк сть ро в, адже традиц йно в кожному господарств тримали бдж л.

На Черн г вщин , перед тим як почати трапезу, господар, взявши першу ложку кут в рот , не ковтаючи , виходив на дв р подивитися на н чне небо: якщо воно зоряне наступного року добре вестиметься всяка птиця, а коли з рок мало доведеться спродувати . Лишень п сля того як в н повертався у хату, починали вечеряти. Кожен з присутн х, з вши три ложки кут , мав посмакувати вс страви завершити ство знову кутею та узваром.

Якщо хтось за вечерю ненароком чхнув, що вважалося доброю прикметою, то господар символ чно "дарував" шмат земл чи якусь тварину, а якщо вдавився, то це передв щало сумну зв стку. П сля вечер господиня мила посуд, а воду зливала в карафку, щоб нею напровесн окропити припл д, переважно курчат та качат, яких уперше випускали на подв р я.

П зн ше д ти односили обрядову вечерю сво м хрещеним, бабусям-д дусям та бабус -пупор зц (на Херсонщин це робили напередодн вечер ). Матер зав'язували у б леньку хустинку книш, калач, цукерки, д ти, зайшовши до хати, приказували:

Добрий веч р! Мама тато прислали вам хл б, с ль вечерю.

Ощедрен забирали принесене в свою чергу клали в хустинку сво припаси, а д тей обдаровували гор хами, яблуками, цукерками або гр шми.

Ц кав передр здвян обряди побутували в Карпатах та на Закарпатт . Кр м кут , на стол мав бути спец альний обрядовий хл б карачун (крачун, хл бець). В одних м сцях його пекли ввечер , в нших у н ч перед Р здвом, супроводжуючи усталеними традиц йними обрядод ями. Скаж мо, гуцули робили це так: ж нка, щоб спекти карачуна, одягалася в гуню натягала рукавицю, бо "гола рука це б дн сть, а карачун символ достатку". Обрядовий хл б стояв на стол впродовж ус х святок, символ зуючи зимове сонцестояння. Куштували його т льки п сля Васил в, а один збер гали до весни, щоб вийти з ним на перший зас в яровини.

На Закарпатт обрядовий хл б пекли з пшеничного борошна. Перед тим як його вчинити та посадити в п ч, аздиня виганяла вс х з осел замикалася. Якщо в родин була в дданиця, то мати змащувала й обличчя медом, пот м змивала його, а воду зливала у пляшечку вправляла в т сто. Саджаючи вир б у п ч, припов дала:

Як цей мед пече в карачун , так би тебе ( м'я хлопця) пекло серце за нею ( м'я д вчини), при нагод давала юнаков напитися ц води, щоб в н уподобав дочку.

П сля того як хл ба спечено, батько з сином йшли до току з веретою, нав'язували в не соломи заготовляли два снопи один, щоб роз слати на стол , а нший правував за Д духа. Пот м направлялися до водойми, вмивалися джерельною водою, змочували з трьох стор н карачуна поверталися до хати. Почувши постуки в с нях, господиня запитувала:

Хто там дуркоче?

Святий дух з калачами та з свяченою водою, в дказував азда , переступивши пор г, опов щав: Щедрий добрий вам веч р!

Дружина, роз славши б ля порога якусь одежину (на голу дол вку не годилося ступати), в дпов дала:

Дай, Боже!

Натом сть господар кидав карачуна до столу, а газдиня, уп ймавши його, кидала назад. Якщо хл бець падав на дол вку, то дивилася, чи "не догори сподом, бо це на лихий р к". Под бну обрядод ю виконували на Щедру кутю.

П сля цього батько з сином розстеляли куля на стол , накритому святковою скатертиною, а Д духа ставили на покуть. Соломою також прикривали лави й дол вку. Доросл члени родини робили з с на перевесла перев'язували соб попереки, "щоб п д час жнив не бол ла спина".

Такий звичай побутував на р внинному Закарпатт . Гуцули ж святвечерювали трохи накше. Напередодн Багато кут господар разом з сином (а коли не було такого, то разом з дружиною, котра одягала чолов чу шапку) трич за сонцем обходили оселю, тримаючи в руках хл б, по ложц меду й кут , а також жарини, ладан св чку на тар лц . Пот м заходили в стайню, робили на одв рках та м ж рогами тварин хрестики проголошували заклинання в д злих сил. М цно позамикавши двер , обсипали довколу маком "од в дьом", а б ля порога клали зубок часнику та сокиру "в д вовк в". Лишень п сля цього заходили в хату з "колядником" обрядовим снопом. Якщо у с м' був син, то перед вечерею в н йшов до пот чка, набирав у в дерце води й приносив до хати, вдаючи, що несе масло. М ж сином та мат р'ю в дбувався ц кавий д алог, в якому юнак намагався переконати мат р, що справд дару й масло.

С вши за ст л, азда розпускав паска на штанях, "щоб в вц легко окотилися". До реч , мешканц г р заводили у св тлицю й полазник в ягнятко або телятко й намагалися нагодувати його. нод влаштовували символ чний обряд частування диких зв р в. Повечерявши, зв'язували ложки житн м перевеслом, "щоб не губилися в черед корови".

Так найв дом ш обряди, пов'язан з Святвечором на всьому терен Укра ни. Не менш поетичними були й ворож ння та заклинання. Скаж мо, хлопець, який не хот в аби до його обраниц засилали сват в нш парубки, йшов увечер до млина, брав три ск пки в д шлюз в, як перетинали лотоку, загортав х у ганч рку та мно втикав у одв рок наречено , приказуючи:

Як сеся застава не пуща воду на лотоки, так би ( м я д вчини) не пускала сват в, окр м мене.

Д вчата у свою чергу йшли до прорубу, роздягались , окропившись водою, наш птували:

Як сеся вода б жит, так би за мною б гали сватач !

Натом сть удома розпл тали волосся, брали в руки хл б , трич обб гавши оселю, дивились у в кно, де начебто "ма показатися доля". Дехто з юнок змивав обличчя калиновим соком, щоб завжди було рум яним.

З Святвечором пов язано чимало пов р в. Господар готували для взуття нов солом ян уст лки, котр носили до Нового року, пот м перевертали на другий б к, а п сля Водохрещ обкурювали ними худобу, котра хвор ла. На Л вобережн й Укра н хлопц й д вчата робили уст лки з с на, що лежало на покут , для правого чобота, а напередодн Васил в клали п д подушку, приказуючи:

Хто мен судиться, той сю н ч присниться.

Кр м того, д вчата мили посуд виносили його на вулицю, постукуючи в миски: з якого боку од зветься пес, туди й п де зам ж. Пот м п дходили до сус дських в кон дослухались: якщо чули слово "сядь" не пощастить вийти зам ж, а коли "йди" у цьому роц прийдуть свати. Якщо д вчина хот ла побратися з хлопцем, то п дходила до його хл ва слухала, як ведуть себе свин : тихо сплять у родин лад буде, а коли кричать будуть част сварки в с м

Ворожили в такий спос б. Д вчата, пов язавши вузлами хустини, кидали х у ночви й ум тували, начебто "палають зб жжя" чи хустини випали на дол вку, т з них скоро п дуть зам ж. Або розкладали на стол р зн реч (сокиру, ножиц , чарку тощо), пот м, зав язавши оч , по черз п дходили до столу: яко реч спочатку торкнулась рука, таким на вдачу буде майбутн й чолов к.

Ворожили й старш люди. х переважно турбувало, ск льки кому жити. Вони ставали м ж лампадою св чкою дивилися на свою т нь: якщо вона була одна, то це на швидку смерть. Д ти в цей час гралися на розстелен й дол солом , м туючи голоси домашньо птиц чи сценки збирання гриб в у л с . А щоб д тлашня не плакала, "бо будуть ц лий р к каверзувати", м давали гризти гор хи, аби "не бол ли зуби". Проте забороняли х сти надвор , бо "птиця пост йно клюватиме зерно в пос вах". У цей день намагалися н чого не позичати, "щоб не жебракувати ц лий р к".

Ось так непом тно за р зноман тними обрядами й д йствами ст кав Святвеч р. Надходила п вн ч, а отже й Р здво. У цю пору селяни виходили на подв р'я роздивлялися довк л.

З кубельця витягували с нину (соломину): якщо довга, то р к буде врожайним, а коротка на недор д.